Коли хворієш, багато думається, бо робити нічого. Мені є що, але курсова повзе як равлик, я її підштовхую як можу. Так ось я подумала про своїх друзів, близьких звичайно.) Дружба це таке диво! Ось якщо подумати, величЕЕЕЕЕзна Земля, купа народів, національностей, мов, а знаходяться такі люди, яких ти розумієш з-пів слова, НІ, з-пів погляду. Коли ми чуємо якісь слова і тут таки починаємо заливатися сміхом. Коли мені сумно, а ти можеш мене розсмішити, коли я невпевнена, а ти можеш сказати, що все буде круть і це буде вчасно і правда. Коли у нас є свої приколи. Коли ми любимо сидіти попа-до-попи, коли я люблю битися своєю головою об твою (і це просто якийсь дивний знак джунглів, бо таким чином я показую, що ти - моя близька людина), коли на парах я роблю на столі равлика, і вкотре показую, як ти сиділа на парах і не писала конспект (ну, день такий був), а потім лектор щось сказав, і ти зробила глибокий вдих, неначе ось-ось візьмешся за роботу, а сама відвернулась в інший бік. І як класно, коли мені на парах чешуть спинку твої довгі нігтики, або класно переписуватися, і як класно дивитися на те, з яким надхненням ти малюєш паців)) І дивитися твої танці під Бреговича, і годувати тебе мандаринами, і розказувати, що там написав Потебня, і все-все... Та що там, навіть, підготовка до іспитів у нас як свято! Такий позитив!! Я тебе обожнюю!!!! Моє слоненятко))))