АБСОЛЮТНО ЧУЖІ ЛЮДИ

А я знову думаю про відносини (міжстатеві). От ми знайомимось, цікавимось один одним, починаємо зустрічатись, хтось невдовзі одружується, але всі ці події супроводжуються сварками, претензіями та іншими непотрібними явищами (в когось більше, в когось менше).Але ж вдумайтесь, ми такі вимогливі до інших людей, а це навіть не наші родичі, не наші гени, не наше виховання. Двоє абсолютно чужих людей зустрічаються і намагаються бути разом, іноді це лише терпіння один до одного, іноді щось більше. АБСОЛЮТНО ЧУЖІ ЛЮДИ!!!! Зі своїми долями, звичками, релігійними поглядами, вихованням, дитячими травмами. Люди, які живуть разом все життя, або герої, або їм таки пощастило знайти "свою" людину. Не те, щоб я не розуміла, як можна стільки прожити, але я все більше розумію ЯК це важко і СКІЛЬКИ праці у такі відносини вкладено.

Дивовижно....

Дивовижно все навколо....
Я слухаю пісню і отримую таке задоволення від голосу, музики та слів...- дивовижно!
Я читаю вірш і серце б*ється сильніше - дивовижно!
Людина щиро посміхнулась мені - дивовижно!
Дитинка сказала перше слово - дивовижно!
Ми можемо допомагати і рятувати життя - дивовижно!
Нам сняться сни - дивовижно!
Двоє здатні створити дитинку, кожен вклавши щось своє - дивовижно!
Жінки може носити під серцем дитину - дивовижно!
Нас можуть любити звірі - дивовижно!
Я дивлюсь на Са і розумію, яка я щаслива - дивовижно!

Ідей ще багато, але я слухаю зараз пісню і отримую таку насолоду. Не можу більше ні про що думати. Я люблю Вас, мої любі....

жити ОКРЕМО!!!!!!!!!!!!!!!!!

Як я хочу жити окремо!! Байдуже де!!! Просто окремо!!! Щоб мені не казали, що вдягати, що їсти, чим займатися. куди піти!!!! САМІЙ!!!!! Слава Богу, хоч мама розуміє мої почуття!!! Важко жити з бабусями і дідусями!!!!! ((((((((((

P.S....

Я хворію, а Са приїхав з квітами, молоком, медом, лимоном та малиновим варенням. Уявляєте?? Мені так приємно) Як давно я не куштувала малинове варення!! Мммм)) Просиділи вдома, бо мені поки не можна виходити. Можливо йому було нецікаво так сидіти, але мені так спокійно біля нього. Отак просто сидіти - таке задоволення. Завтра, можливо, підемо погуляємо трохи. Шкода, що не поїдемо до Тати (одна з моїх крихіток, майстер спорта з бальник танців) на змагання, а я так чекала. Пробач, Тата(
Зараз так сумно, Са поїхав додому...(( Завтра знову приїде, але ж треба ще дочекатися... Хочу зробити йому щось хороше))

P.S. Я дуже кохаю тебе!!!

пробайдикувала, але багато думала....

День пробайдикувала... Хоча з іншого боку, я багато думала))
Горло болить і лікувати його ліньки, але треба!
Постійно кричу про те, що не вистачає часу на читання, а сама хоч би за книгу сіла. Зате, цілий день лазила в інеті, по всяким орігамі-сайтам)) Буду робити лебедя))) І ще дізналася, де в Києві можна занятися ліпкою з глини. Хочу туди навідатися, може хто зі мною?? Ато одній якось ніково))

нічого не можу....

Так приємно не знати людину, слідкувати за кожним її порухом і не знати, що ж буде далі. А що робити, коли дуже хорошу людину знаєш як п*ять пальців??

Болить горло, хоча начебто усім все сказала...

Сумно, хочу на море....не можу посміхатися...нічого не можу....

Підступні книги....або ще раз про "Одиночество в сети"

Книги на нас іноді мають якийсь підсвідомий вплив. Нещодавно я згадувала у дописах книгу "Одиночество в сети" і казала, що ця книга особливого враження на мене не справила, так і є. Проте з часом я зрозуміла, як вона на мене повпливала (з негативного боку). Ті, хто читали - мене зрозуміють. З самого початку книги головні герої постійно п*ють, алкоголь, звичайно. Постійно, протягом всієї книги. Так от, що я помітила, десь з прочитаної половини, я почала скаржитися на якісь прояви короткочасного алкоголізму. Постійно хотілося алкоголю, це було жахливо! Я, взагалі, таким не захоплююся, а тут ще й такий потяг. Крім того, в мене ще й безпідставно виникало таке явище, в народі назване як "сушняк". От після цього взагалі образливо було, я ж не гуляла всю ніч, щоб таке терпіти, я просто почитала книжечку.
МОРАЛЬ: дбайливо обирайте літературу для читання)))

Знову про посмішку...або стара звичка...

Раніше в мене була чудова звичка посміхатися людям на вулиці, які мені сподобалися. І часто бувало таке, що вони від несподіванки зі мною віталися, це було кумедно. Загалом майже на кожному обличчі розцвітала посмішка. Мені це додавало якихось лоскотних відчуттів. А потім настав період, коли я перестала це робити. Більше того, я взагалі не могла дивитися на перехожих, мене дратували їхні погляди і хотілося навпаки якусь пику їм зкорчити.)) А сьогодні я знову змогла)) І ніде в мене так не виходить, як по дорозі на роботу, по вулиці, якщо не помиляюсь Інститутській біля Національного банку)) Посміхнулась і відчула такий знайомий і такий забутий водночас лоскіт.
Взагалі, посмішка - це шедевр, мене вона дуже сильно вражає. Деякі люди ТАК всміхаються, що аж мурашки по тілу. В університеті є дві людини, чиї посмішки для мене особливо важливі, тому що вони не просто унікальні, від них мені справді стає гарно на душі, щоб не трапилося.
Любі мої, посміхайтеся)))

Просто звіт...

Дивне відчуття, коли все складається не так, як ти хочеш, але потім виявляється, що навпаки все круто. Коли ти прокидаєшся о першій годині по обіді і розумієш, що вже маєш виходити дому, що вже пропустила одну пару і не встигаєш доробити д/з, а потім приходиш в університет і розумієш, що все круто, тебе спитали, і залишилися задоволені твоєю відповіддю (не дарма сиділа до третьої ночі). І все так добре, особливо самопочуття, бо ти ж виспалась))) І розумієш, що це просто про тебе дбають)))

Ми вже розвели один танець, залишається тільки відтанцювати. Я довго чекала цього моменту, оскільки після нього танці так і посиплються)) Ми вирішили, що нас буде четверо. Це краще ніж просто натовп людей, які не розуміють, що робити і не отримують ніякого задоволення))))

Про книги: прочитані)) та непрочитані((

Ніяк не можу дочитати "Диво" Загребельного... Читаю вже 3-ій рік та все марно. Вже 2-ий раз кинула і прочитала інші книжки. Важко! Хоча, з іншого боку, мені не подобаються книги, які не несуть конкретної інформації. Сьогодні дочитала "Одиночество в сети" Я.Л.Вишневського, особливого враження вона на мене не справила. Мама казала, що кожен день плакала, так вона її зачіпала, а я ні разу не просльозилася. Єдине, що мені сподобалося, це розповіді про спілкування в інеті. Так як я багато спілкуюся в мережі і це почитає сильно набридати. Іноді дуже важко втриматися - хочеться все видалити: і асю, і контакт. Зате тепер я можу просто писати листи і ці листи не будуть буденністю)))

Ось! Почала нову книгу "Колекція пристрастей або пригоди молодої українки" Наталки Сняданко. Що з того вийде не знаю, я скептично відношуся до молодих сучасних особливо письменниць, але українська мова і така назва мене приваблює. Крім того, цю книгу мені порадили. І от западло!!!! Замість того, щоб читати щось класне, я маю читати цілу книгу за одну ніч аби здати нікому непотрібний колоквіум по предмету, який висмоктали з пальця. Я в пеклі!!!!

знову хаос в моїй голові...

Так і не можу привести думки в порядок, так що на нормальний допис розраховувати не можна.
День народження пройшов добре. Італійська кухня дуже цікава, але я ще не звикла і не можу об*єктивно судити. Але якась паста на "Кар..." мені сподобалась. Ну і звичайно вечір доповнювався улюбленим "Махіто". З цим коктейлем в мене дивні відчуття, коли пила його вперше, мене ледве не знудило, але при цьому я замовила ще одну порцію. Якось ненормально відчувати незадоволення і, водночас, вдоволення.
За весь вечір я сама не промовила ні слова - спостерігала, і, дякувати, мені ніхто не заважав це робити. Жінка, якою я трохи захоплювалась, неначе постаріла, хоча ще молода. Мене це здивувало! Тепер залишилося єдине, що мене в ній дивує, це погляди на світ та на виховання дітей.
Тост сказати не вдалося, просто нікуди його не вставила, була зайнята різними думками... Люди часто маючи все, хочуть чогось кардинально іншого, навіть, трошечки розуміючи, що наврядчи в майбутньому їм буде добре. Кардинально іншого......

P.S. завтра буде чудовий день....

Потік думок....

Іноді дуже приємно усвідомлювати, що ти не правий, а людина поруч має рацію. Отака дивина!))

Завтра закінчиться наша сварка з мамою і вона нарешті почне зі мною розмовляти (нарешті). Хоча це буде вже сьогодні - в неї день народження!! На фіг пари - гайда в "РІКОЛО" (не дочекаюся...!!)

Розлінувалася,...сумую за Са,...нічого не роблю,....ще ніколи так не сумувала,....хіба що коли ми тільки познайомилися і я його ще не знала так добре...)) Приємно згадувати))

Прочитала "Поступ" І.Франка. Справив гарне враження. Буду перечитувати))

Читаю,...багааато читаю...і це чомусь заважає мені писати,...нормально писати. Можливо на фоні хороших книг найбільш сильно видно, що мені бракує слів та уміння....

Хочу, щоб час зупинився і я дочитала всі книги та сіла нарешті за курсову...в інеті стільки классних статтей...ВАХ!!!

І ще хочу в церкву, чому - не знаю, але хочу. Особливо в Софію. Іти зі мною ніхто не хоче, люди просто так в такі місця не ходять і я їх розумію. Хм...цікаво чи здайсниться моє бажання....??

"хотение мозгами"

Мужчина должен любить женщину мозгами!! Конечно это должны быть чувства, романтика и всё такое, но он должен сходить с ума именно в голове!!! Между прочим "хотеть" он ее должен тоже головой, помимо всего прочего. Она должна быть с ним, но недосягаема,....если она нагая,...то, чтобы он хотел раздеть ее еще больше...Ну вообще, речь не о сексе, просто сравнение такое в голову пришло. "Хотение мозгами" не зависят от размера груди, обьемов талии и бедер, других внешних признаков. И это хотение настоящее!! К этому, уважаемые женщины, нужно стремиться, как по мне. Я в своей жизни видела только двух таких женщин!!!! И я ими восхищаюсь!!!

Трохи про політику...

Мама нещодавно десь прочитала, що перед тим як обирають президента якоїсь країни, його спочатку "затверджують" десь вище. Обирається людина "середня" між найкращою та найгіршою людиною в країні, відповідно вибирають представника середнього класу - виборців. Не знаю, чи це правда, але, дивлячись на нашу владу сьогодні, ви уявляєте як деградував наш народ??

Якби я брала участь в політиці, то гарантійно була революціонером....)) Я б дала жару цій країні)))

Актор "для себе"

Мені подобається як починається спектакль – завіса відкривається зверзу вниз, утворюючи перевернену трапецію. Завіса розлітається без жодного звуку, відкриваючи серце театру – сцену, це той момент, коли глядач затримує дихання і чекає на першого актора. Ця мить – лише мить, потім зал наповнюється гучними оплесками, в повітрі зависає нетерплячість. Якщо спектакль мені не подобається я йду геть, якщо подобається – завжди плачу: чи від трагічного/романтичного кінця, чи просто від аплодисментів, вигляду акторів, кількості квітів на сцені, а особливо в той момент, коли перший глядач встає, щоб аплодувати стоячи.
Я говорю не про театр, а про життя, правила ті ж – гра акторів тобі, або подобається, або – ні.
Я не творча людина – мою творчість ніхто не розуміє, і не філософ – нічого нового у всесвітню теорію філософії привнести не можу, не геній – говорити, читати, писати почала, як і більшість дітей - вчасно, не письменник – 3 криві віршики не рахуємо, підліткові мініатюри про тяжке кохання також, блог унікальністю не виділяється, я не художник – одна більш менш пристойна квітка гелевою ручкою, потворна ворона – фарбами та Саті 4 (єгипетський фараон) перемальовано непогано (олівцями), як для 12 років. Я актор «для себе» та свій власний критик. В мене немає статі, віку, немає обличчя. Сьогодні я студентка престижного ВУЗу.

Дитячі страхи...

Нещодавно згадала про свої дитячі страхи. Тепер це виглядає смішно, але тоді...
Найперше я боялася відкритих або напів прикритих дерей, якщо в кімнаті не горіло світло. Боялася, коли спала висовувати з-під ковдри будь-яку частину тіла, крім голови звичайно, а причина...О, це треба передивитися якихось страшних фільмів, я думала, що прийде якийсь дядько і відрубає все, що на виду. Цікаво, що б про це сказав дідусь Фройд?? Ну і звичайно, актуальна досі - арахнофобія. Пам'ятаю, якось я спала з мамою і, звичайно, прокинулася раніше, а коли хотіла встати, мені здалося, що на лампі сидять 2 павуки, розміром з долоню. І якщо я повурушуся, то вони стрибнуть на мене. Я пролежала абсолютно нерухомо близько 2-х годин, поки не прокинулася мама. От так))
А ще я боялась йти по темному коридору, тому що мені здавалося, що хтось іде позаду. І я починала бігти. Чим більше я бігла - тим більше мене це лякало.
Взагалі, кумедно це згадувати такі речі...останнім часом багато спогадів з дитинства....

"Татко-нетатко"

Думаю над тим, що деякі наші вчинки міняють наше життя, ми знаходимо і втрачаємо в одну мить. Думаю про свого батька та його матір - мою бабусю. Про татка вже нічого говорити, він сам вибрав цей шлях, шлях відчуженності, замкнутості та лукавства....хоча ні, це відкритий "неінтерес". Все наше спілкування обмежується смс-кою: "я поклав гроші на картку" та дзвінками: "я заїду", або з мого боку: "привіт, мені щось потрібно". Його це влаштовує... Я навіть братика побачити не можу, якому вже скоро рік буде. Раніше я так прагнула цього, так хотіла побавитися з ними, взяти його за ручку, уявляла до деталей нашу зустріч. А тепер, нехай це здається жорстоким, але мені байдуже, навіть якщо татко схаменеться та покличе на зустріч - я не піду. Тепер мені це непотрібно! Я не хочу спілкуватися з братом... Можливо колись мій батько, та його мати заодно, таки зрозуміють, де вони зробили помилку, де вкололи, а можливо й не зрозуміють, в будь-якому випадку це їх вибір, мене це не стосується, мені добре і без них. Дякую їм за силу, яку вони мені подарували, ну, хоча б щось корисне я взяла. І дарма, що я періодично буваю у бабусі, з кожним роком кількість візитів зменшується і так буде і надалі. Я їду туди, насправді нічого не відчуваючи і це єдині люди, беручи гроші в яких, мене не гризе совість - дають, то беру, я нічого не прошу, але й відмовлятися не збираюся.
Думаю над тим, що краще, розлучитися і щоб у дитинки не було батька чи щоб був такий..."татко-нетатко"..........??
Я пишу такі холодні фрази, бо я так відчуваю, але є і інша сторона цих відчуттів... Мені іноді так хочеться обійняти татка, будь-якого, навіть чужого просто татка і уявити, що він мій.... В останнє я робила це 5 років назад - я 5 років не обіймала свого батька, тому що в один момент він просто сказав: "Давай не будемо обіматись"....
Кажуть, що ніша батька заповнюється у дитинки до 8-ми років, мої батьки розлучилися, коли мені було 10....чому ж тоді я маю такі відчуття??? Можливо тому що я так і не мала батька...справжнього....

Біль...

Останнім часом біль наповнює моє життя....кожний мій порух - боляче,...боляче рухатися, сидіти, ходити, сміятись і болить абсолютно все....ЦЕ КРІПАТУРА)))))))) Нарешті я діждалася!! Як я скучила за цим болем, коли ти просинаєшся і відчуваєш себе людиною. Коли ви відчуваєш результат своєї роботи - танців))) Щодо самих занят, то це виявилося досить важко і справа не в новому тренері, або навантаженнях, ні, з цим все чудово) Просто змінився сам стиль танцю, я звикла до хіп-хопу, техно, качів, стрибків, різких рухів, а тут так все жіночно, ніжно, повно класичних елементів. Не подумайте, я тільки "за", але для мене це настільки нове, що я навіть не можу швидко запам'ятовувати рухи. Це так дивовижно)))