Раніше в мене була чудова звичка посміхатися людям на вулиці, які мені сподобалися. І часто бувало таке, що вони від несподіванки зі мною віталися, це було кумедно. Загалом майже на кожному обличчі розцвітала посмішка. Мені це додавало якихось лоскотних відчуттів. А потім настав період, коли я перестала це робити. Більше того, я взагалі не могла дивитися на перехожих, мене дратували їхні погляди і хотілося навпаки якусь пику їм зкорчити.)) А сьогодні я знову змогла)) І ніде в мене так не виходить, як по дорозі на роботу, по вулиці, якщо не помиляюсь Інститутській біля Національного банку)) Посміхнулась і відчула такий знайомий і такий забутий водночас лоскіт.
Взагалі, посмішка - це шедевр, мене вона дуже сильно вражає. Деякі люди ТАК всміхаються, що аж мурашки по тілу. В університеті є дві людини, чиї посмішки для мене особливо важливі, тому що вони не просто унікальні, від них мені справді стає гарно на душі, щоб не трапилося.
Любі мої, посміхайтеся)))
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
2 коментарі:
в прошлом году была в Египте,в марте месяце.Это когда в Киеве ужасно и противно,а тут 4 часа и ты попадаешь в тепло,где лето и море.Но поразило то, что там все улыбаются.Можно сказать что у них такая работа,но черт приятно до безобразия.
Я тоже с улыбкой по жизни!а как же иначе
Ага, я про Єгипет чула. І ще мені про Туніс)))Теж туди дуже хочу)) А взагалі, посмішка дуже виручає)))
Дописати коментар