16 грудня 2008 р.

ААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!

Тільки я так можу!!!! Тільки я можу годину робити завдання, а потім просто випадково його знищити!!!! Ну чому ж я лузер такий!!!!!!! ААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!

14 грудня 2008 р.

про кохання....

Садись, деточка,
будем думку думати!
Будем светел-ясными!
Очи распрекрасные,
Очи любострастные,
Опусти голубушка,
Да покайся деточка...
Ведь любовь, хорошая,
Птица что пригожая.
Светлая и ясная,
Скромная прекрасная!
А любовь ведь, деточка,
То дыханье тихое,
А любовь ведь, деточка,
То сиянье мирное.
То што кажуть, деточка,
О любви сегоднячко,
То ведь, детка,выдумка-
не любовь то вовсе-то.
А любовь то, девица,
Скромная и тихая,
Снежная метелица
Да и та притихла бы.
Как приходит девица,
так и очи скомнятся,
так и руки белые
До груди все просятся.
Чтоб без слов, да искренне,
Всей душой пригожею
Пожелать любимому
Счастья на века!
А любовь - не просится,
Ничего не требует,
А любовь - то скромница,
Мудрость сердцем ведает!
А любовь зарниценька,
А любовь - незримая.
Свет, идущий с серденька
К милому, любимому.
А любовь не охает,
И она не пячется,
не криклива девица,
Но краса-красавица!
Вот и думай, деточка,
Где искать голубушку,
Вот и зри, родимая,
Думай сердцем думочку!
Виктория Ивченко, дед Афанасий.

13 грудня 2008 р.

Свято наближається....

Свято наближається, свято наближається...)) Я не про сесію, а про Новий рік))) По-перше, це круто, бо будуть подарунки, по-друге, ми будемо виступати в нашому улюбленому "Манго", а, по-третє, я сподіваюся, що відбудеться виступ у "Мрії", якщо ми встигнемо відтанцювати всі танці)))
Свято наближається, свято наближається)))

12 грудня 2008 р.

Проблема....

У нас у всіх одна проблема: ми не можемо вислухати іншу людину, її точку зору, ми завжди цю інфу "одягаємо" на себе...

8 грудня 2008 р.

Новий друг...

В мене ніколи не виходило писати рецензії на спектаклі, фільми, тому я просто розкажу про свої враження. З самого дитинства я спокійно закохувалась у героїв книжок, фільмів, спектаклі не виключення. Я сприймала це як маленька дитина, розуміючи, що то не закоханість, а просто стан через який я сприймаю, такий собі канальчик. Нехай це звучить смішно, але я таке відчуваю, коли мене щось вражає, що я готова робити все, аби це повторилося.)) Основне насолодженя я отримую через очі, тому зоровий контакт з акторами для мене дуже важливий та й не тільки з акторами. Цей спектакль був справді неймовірний! Я повернулася в минуле, в якому мені було дуже добре...
І, здається, я знайшла собі друга, у якого можна спитати все, а, відповідно, і говорити про все. Хто б міг подумати))))) ДЯКУЮ)))))

Са не хоче бути мені кращим другом...все - я можу сказати лише кращому другу!

6 грудня 2008 р.

Як зберегти свободу??

Вічна проблема закоханих пар (хоча не всіх) - як зберегти власну свободу, маючи стосунки? Я думаю, що у кожного повинно залишатися своє життя! Але як знайти ту лінію порузуміння?? ЖааааааааааХ!! Мені від цієї думи поторошно!!! Не буду про це писати.....((

Скоро ремонт...приємні приготування)

З понеділка в нас починаєтьяс ремонт - нарешті в нас будуть шпалери у квіточку Зоряна(сестричка) сама обирала))) І новий диван і вікна))) Треба перенести всі речі в іншу кімнату, ну, звичайно, ті, якими не будемо користуватися впродовж тижня. От я все і перебираю. З дисками вже закінчила: така картина вимальовується.

Диски: ну, спочатку купа італійської музики, на кшталт, А.Челентано, Т.Ферро, народна музика Арменії, майже всі диски В.Меладзе (моя пристрасть з 6 років, пам*ятаю, як уявляла, що буду співати разом з ним), New Age (в якому мені подобається аж одна пісня), Pink (колись під неї ставили танок), диск, на якому зображена гола діва і написано Julio Iglesias (цікаво, хто це?? і де він узявся??), народні пісні Грузії, звичайно декілька дисків Горана Бреговича (куди ж без нього!!), декілька дисків Океан Ельзи, арабські хіти, ОО!!! Брітні, це ще з класу 5 (мабуть у когось з класу взяла і не віддала - соромно), Помаранчеві танці (як не актуально!), Annie Lennox, пару дисків Sting, трохи попси (а-ля 5-7 класи), Таліта кум, 7 томів світових хітів інструментальної музики)) та, звичайно, класика: АВВА (повна збірка), SASH, E-Type))) Які спогади)))

Книги:"Все о кофе" (колись тато дав почитати, коли я сказала, що в каві є нікотин)))))))))))))), Аристотель "Сочинения" (О, Боже!! В мене вдома є Арістотель!!!Клааааас))), Пауло Коельо (фууууу), "Історія сучасного світу" Т.В.Орлова (ніколи не пробачу їй 3-ку((((, пару книжок по теорії ймовірності (Са привіз, щоб полегшити моє навчання), купа книжок зі школи, "Диво" П.Загребельного, 8 книг В.Мегре, "Психологія мас" Лєбона (Книга не моя, але приємно, що зараз стоїть на полиці))) і велика енциклопедія по психологія "Личность" (як казала Марина Олександрівна, який соціолог не мріяв бути психологом?!!) Іншу частину книг мама вже сховала, але там переважно дитячі))

Як я хочу мати власну бібліотеку, щоб книги були скрізь, щоб вони стопками стояли на підлозі, і кожна була краща за іншу.

Лєбон, Я люблю тебе!

Лєбон, Я люблю тебе!

„Головні ознаки, які і характеризують натовп, який став на шлях організації, не вимагають неодмінної і одночасної присутності декількох індивідів в одному і тому ж місці. Тисячі індивідів, відділених один від одного, можуть в певні моменти одночасно піддаватись впливу деяких сильних емоцій або якоїсь великої національної події і набувати всіх ознак одухотвореного натовпу.”

День почався так, як починалися всі до нього і мав бути так само безнадійно втрачений. На вулиці дощ, погода паскудна, а в мене сьогодні одна лекція (далеко не улюблена). Навіть, не роздумуючи, залишаюся вдома. Із домашніх нікого – тож моє студентське єство ніхто не контролює – можна не снідати і не „займатись ділом”. Починається ломка. Де мій ноутбук? Треба ввімкнути – музичку послухати (ауді не включиш, там немає „тієї” музики). А раптом на пошту щось прийшло, треба перевірити (підключаюся до мережі). Дивно, нічого! Та то може пошта глючить, точно хтось в контакті написав, я на хвильку зайду. Оооооо! Один новий друг, три повідомлення і чотири групи. Потрапляю в пастку іншого світу. Ну-ну, що ж там за повідомлення – „Як тобі відомо, 22 листопада – День вшанування жертв Голодомору. Пропоную цього дня, окрім долучення до загальнодержавних акцій, створити свою акцію. Давайте замість своїх авок на весь день поставимо фото свічок. На мою думку, це буде красномовніше будь-яких слів. Якшо ти готовий долучитись до цієї акції, перешли це повідомлення своїм друзям. До речі, ось група, де зібралися ті, хто цю акцію підтримують http://vkontakte.ru/день_пам’яті”. Звичайно! Це просто мій обов’язок!! Знаходжу свічку, та не просту, ще й з написом 1933 рік та 5-ма колосками. Нехай ті москалі начуваються! Заходжу в групу. Там саме палає дискусія з приводу, хто винен? кому платити? Ну і починається! Не важливо, хто почав звинувачувати моїх земляків в тому, що українці зруйнували Радянський Союз (оскільки, Хрущов, Горбачов були харків’янами), не важливо, хто сказав, що Росія перекриє нам газ і наша економіка паде (бо все ж тримається на металургії), і ми приповземо до Росії навколішки. Все це пусте. Важливо, що всі ми, українці, обороняли нашу Батьківщину, наші ідеї та цілі. Я вийшла з контакту обурена, дратівлива, але задоволена, як і всі, хто там дискутував.

„Одухотворений натовп представляє собою тимчасовий організм, який складається з різнорідних елементів, які на мить з’єдналися разом, подібно до з’єднання клітин живого тіла, які в результаті цього утворюють нове створіння, якому притаманні властивості, котрі відрізняються від тих, які мала кожна клітина окремо.”

„Індивід у натовпі набуває, завдяки тільки чисельності, усвідомлення непереможної сили.”

„Якщо натовп охоче топче ногами переможеного деспота, то це відбувається лиш тому, що втративши свою силу, цей деспот потрапляє вже в категорію слабких, яких зневажають, тому що не бояться.”

Мені тоді було 14 років. Не пам’ятаю, з якою метою я з батьками поїхала в центр міста, але те, що ми побачили там на власні очі вражало, особливо мене. На Хрещатику людей було тьма, апельсину ніде впасти. Всі в помаранчевому, з флажками, стрічками, кепками, майками, плакатами. Всі кричать! В основному: „Ю-ЩЕ-НКО!”. Люди були, мов невгамовні, вони махали руками, верещали, вилазили на паркани, на фонарні стовпи. Атмосфера була досить домашня, як для Майдану та для такої кількості чужих людей. Навіть діти тієї осені ходили в помаранчевому, не маючи права голосу. Ті люди, з Майдану, здатні були повірити у будь-що. Могли стояти там місяцями задля „щасливого” життя, мабуть. Я вже не впевнена задля чого вони там стояли. І всі вшановували нашого президента. Люди здатні були повірити в те, що його труять, а він бореться задля народу, вони вірили в те, „що ці руки ніколи не крали” та їх надихало, що, навіть, діти гаранта конституції мерзнуть на нічному Майдані. І ніхто не подумав про те, що, можливо, в цьому суть людини, її деспотизм, бажання влади. Ніхто, звичайно, й припустити не міг!! Всі були поєднані однією метою, яскравий приклад тому, лозунг: „Разом нас багато, нас не подолати!” Поряд стояли заможні і бідні, молодь та люди похилого віку, їх ніщо не розділяло. Хоча з іншого боку, можливо це просто було бажання, яке сиділо у кожного в серці: поборотися за свою долю, свої права. Ну, а тепер всім видко.

„Які б не були індивіди, які складають натовп, який би не був їх стиль життя, діяльність, характер, розум, одного перетворення на натовп достатньо, щоб у них утворився рід колективної душі, який спонукає їх відчувати, думати і діяти абсолютно інакше, ніж думав би, діяв і відчував кожен з них окремо.”

„Натовп анонімний і тому не несе відповідальності.”

„У натовпі будь-яке почуття, будь-яка дія заразна у такі мірі, що індивід з легкістю жертвує своїми власними інтересами задля інтересів колективу.”

Гуляючи в Маріїнському парку, кияни та гості міста не тільки можуть насолодитися красою панорами, Маріїнським палацом та взагалі подихати більш менш чистим повітрям, а й побачити також дикість фанів та вболівальників – це футбольний матч на стадіоні імені Валерія Лобановського. В такі „особливі” вечори не раджу закоханим парочкам гуляти по темним вуличкам і не тільки Маріїнського парку. Адже, після завершення цієї „вистави” переможці та переможені висипають на вулиці, щоб сповістити всіх про свої горе/радість. Це дикі фанати, які вже напідпитку і на колективному піднесенні. Вони не керують собою і не несуть відповідальності за свої вчинки. Вони – варвари. І їхня культурність в буденному житті зараз ролі не грає. Причому цей драйв заразний, часом люди, які взагалі не беруть участі у таких заходах, а потрапляють туди „ за компанію”, зранку не можуть вимовити ані слова (зірвали глос), так вболівали. Хоча за кого, це залишається таємницею. А ще прекрасним прикладом натовпу є наша дорога міліція, наприклад, загін „Беркут” (нічого особистого), який цих вболівальників потім „карає” палками, іноді ногами.

5 грудня 2008 р.

:))))

Ах!! День пройшов чудово)) Нарешті дійшла до бібліотеки, ох, ця психологія)) Вихідні будуть важкими))

"Хороша была Танюша...." Дааа, ці студенти такі експериментатори!! Всім раджу сходити на виставу до Інституту кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Такого не побачиш ніде, крім того, там є актор, який схожий на Джона Траволту - обожнюю))) І ще мою увагу привернула дівчина, яка мала таку слов*янську зовнішність, як у актриси з фільму "Благословіть жінку" - я була вржена, як на мене, вона дуже гарна)) А потім перший похід в "Кофе-хаус")) І приємна розмова)) Дізналася багато нового, але то таємниця)) Так що не розкажу))

А ще, коли їхала додому, то виходячи з метро, мені запросили на вечерю)) Так приємно було)) Цей хлопець їхав зі мною у вагоні і потім також вийшов, підійшов і запросив)) Як мало треба, щоб трошки зацікавити, всього навсього щиро посміхнутися, читаючи книгу та просто класно себе почувати)) Згадується випадок з книги Володимира Мегре, там де Анастасія розповідає Володимиру про жінку і чоловіка, які подобаються одне одному, але близько не знайомі. Так от, цей чоловік дуже хоче підійти до жінки, але як тільки вона його бачить, то намагається розстібнути блузку, або підняти вище спідничку, тобто ніби звабити. А його це навпаки лякає - така її активність і він проходить повз. Тоді Володимир спитав, що ж треба зробити їй для зустрічі. І от, що відповіла Анастасія: трохи нафарбувати повіки, вдягти зелене плаття трохи вище коліна з рукавом 3/4 і нормально реагувати на його появу. Ось так!! А ми намагаємося вдягти декольте, міні спідниці))) Посміхайтесь))

4 грудня 2008 р.

зебра

За чорною полосою завжди буде біла!!! завжди!!!

2 грудня 2008 р.

Школа майбутнього чи секта?!

Робила сьогодні доповідь про Михайла Щетініна - Член Російської Академії Освіти та відомий педагог-новатор. Вже декілька років читаю про нього і не можу визначитися зі своїм ставленням.
Він створив таку собі школу-комплекс, де немає уроків (в нашому розумінні цього слова), немає дзвінків на урок, тем уроків, навчальних програм, підручників і навіть викладачів. Кожен є і вчителем, і учнем. Основний акцент виховання дітей, крім їх освіти, робиться на розвиток взаємопідтримки, взаємодопомоги, ентузіазму, любові та поваги до ближнього, усвідомлене ставлення до Батьківщини, до поклику предків через мову, традиції та культуру свого народу. Вступити до школи може кожен, але там черга близько 3-х тисяч бажаючих. Крім того, якщо вже бажаєш тут навчатися, то дається 2-а тижні, щоб вирішити, чи справді тобі це потрібно, адже, якщо так, то маєш ретельно виконувати всі правила цієї дивної установи. Хтось називає це школою майбутнього, а хтось сектою (через любов до свого керівника та неодмінне виконання всіх правил учнями школи). Там немає ієрархії за віком - 6-річні поруч з 16-літніми. Всі діти діляться на групи, які потім обирають головний предмет, який вони будуть вивчати (фізика, хімія, математика тощо), також це може бути ініціативне розширення освітньої області (океанологія, наприклад). Ці групи діляться на ще менші (до 5 чоловік) і починають опановувати науку. Ніякі обмеження не ставляться: учень може займатися, де хоче, скільки хоче, з ким хоче. Потім учні здають такий собі іспит, після чого вони вчать інші групи цій науці, а ті інші, вчать їх своєму. В результаті, діти проходять шкільну программу за 1 (один) рік, а вивчають її стільки, скільки кому потрібно, тільки у різних ролях (учень, вчитель, методист). Також діти розвиваються творчо: танці, співи, малювання, рукопашний бій. Крім того, дітки будують будинок, в якому потім будуть жити. До роботи заохочуються абсолютно всі і віком це не обмежується. Тобто, якщо 8-літній хлопчик хоче класти підлогу, то йому ніхто на заваді не стане. Дівчатка зазвичай художньо прикрашають кімнати, готують, прибирають. Після закінчення цієї школи діти вміють робити майже все, при цьому нічому не вчаться (маю на увазі, що уроків праці в них немає). Періодично в школу навідуються представники різних ВУЗів і, якщо дитина здає іспит по вступній програмі, то вона може втсупити у ВНЗ. Це, звичайно, не вся інформація, але найголовніша.))))

Скоро...

Треба бути добрішою!
Скоро я цю тему розпишу, а зараз немає часу - стільки потрібно читати... Ах!.. Хто придумав фіз-ру в універі?? Ми ж вже свідомі люди і, або будемо займатися своїм розвитком, або ні. І ніякі заліки нас не виправлять, крім того, з-за неї гається багато часу. А спортом я і так займаюсь))

Нарешті до мене повертається спокій і та я, котра була взимку в Буковелі минулого року. Нарешті! Я так скучила)) Зима на мене гарно впливає...))

Добраніч)))

30 листопада 2008 р.

АБСОЛЮТНО ЧУЖІ ЛЮДИ

А я знову думаю про відносини (міжстатеві). От ми знайомимось, цікавимось один одним, починаємо зустрічатись, хтось невдовзі одружується, але всі ці події супроводжуються сварками, претензіями та іншими непотрібними явищами (в когось більше, в когось менше).Але ж вдумайтесь, ми такі вимогливі до інших людей, а це навіть не наші родичі, не наші гени, не наше виховання. Двоє абсолютно чужих людей зустрічаються і намагаються бути разом, іноді це лише терпіння один до одного, іноді щось більше. АБСОЛЮТНО ЧУЖІ ЛЮДИ!!!! Зі своїми долями, звичками, релігійними поглядами, вихованням, дитячими травмами. Люди, які живуть разом все життя, або герої, або їм таки пощастило знайти "свою" людину. Не те, щоб я не розуміла, як можна стільки прожити, але я все більше розумію ЯК це важко і СКІЛЬКИ праці у такі відносини вкладено.

Дивовижно....

Дивовижно все навколо....
Я слухаю пісню і отримую таке задоволення від голосу, музики та слів...- дивовижно!
Я читаю вірш і серце б*ється сильніше - дивовижно!
Людина щиро посміхнулась мені - дивовижно!
Дитинка сказала перше слово - дивовижно!
Ми можемо допомагати і рятувати життя - дивовижно!
Нам сняться сни - дивовижно!
Двоє здатні створити дитинку, кожен вклавши щось своє - дивовижно!
Жінки може носити під серцем дитину - дивовижно!
Нас можуть любити звірі - дивовижно!
Я дивлюсь на Са і розумію, яка я щаслива - дивовижно!

Ідей ще багато, але я слухаю зараз пісню і отримую таку насолоду. Не можу більше ні про що думати. Я люблю Вас, мої любі....

28 листопада 2008 р.

жити ОКРЕМО!!!!!!!!!!!!!!!!!

Як я хочу жити окремо!! Байдуже де!!! Просто окремо!!! Щоб мені не казали, що вдягати, що їсти, чим займатися. куди піти!!!! САМІЙ!!!!! Слава Богу, хоч мама розуміє мої почуття!!! Важко жити з бабусями і дідусями!!!!! ((((((((((

P.S....

Я хворію, а Са приїхав з квітами, молоком, медом, лимоном та малиновим варенням. Уявляєте?? Мені так приємно) Як давно я не куштувала малинове варення!! Мммм)) Просиділи вдома, бо мені поки не можна виходити. Можливо йому було нецікаво так сидіти, але мені так спокійно біля нього. Отак просто сидіти - таке задоволення. Завтра, можливо, підемо погуляємо трохи. Шкода, що не поїдемо до Тати (одна з моїх крихіток, майстер спорта з бальник танців) на змагання, а я так чекала. Пробач, Тата(
Зараз так сумно, Са поїхав додому...(( Завтра знову приїде, але ж треба ще дочекатися... Хочу зробити йому щось хороше))

P.S. Я дуже кохаю тебе!!!

27 листопада 2008 р.

пробайдикувала, але багато думала....

День пробайдикувала... Хоча з іншого боку, я багато думала))
Горло болить і лікувати його ліньки, але треба!
Постійно кричу про те, що не вистачає часу на читання, а сама хоч би за книгу сіла. Зате, цілий день лазила в інеті, по всяким орігамі-сайтам)) Буду робити лебедя))) І ще дізналася, де в Києві можна занятися ліпкою з глини. Хочу туди навідатися, може хто зі мною?? Ато одній якось ніково))

нічого не можу....

Так приємно не знати людину, слідкувати за кожним її порухом і не знати, що ж буде далі. А що робити, коли дуже хорошу людину знаєш як п*ять пальців??

Болить горло, хоча начебто усім все сказала...

Сумно, хочу на море....не можу посміхатися...нічого не можу....

25 листопада 2008 р.

Підступні книги....або ще раз про "Одиночество в сети"

Книги на нас іноді мають якийсь підсвідомий вплив. Нещодавно я згадувала у дописах книгу "Одиночество в сети" і казала, що ця книга особливого враження на мене не справила, так і є. Проте з часом я зрозуміла, як вона на мене повпливала (з негативного боку). Ті, хто читали - мене зрозуміють. З самого початку книги головні герої постійно п*ють, алкоголь, звичайно. Постійно, протягом всієї книги. Так от, що я помітила, десь з прочитаної половини, я почала скаржитися на якісь прояви короткочасного алкоголізму. Постійно хотілося алкоголю, це було жахливо! Я, взагалі, таким не захоплююся, а тут ще й такий потяг. Крім того, в мене ще й безпідставно виникало таке явище, в народі назване як "сушняк". От після цього взагалі образливо було, я ж не гуляла всю ніч, щоб таке терпіти, я просто почитала книжечку.
МОРАЛЬ: дбайливо обирайте літературу для читання)))

Знову про посмішку...або стара звичка...

Раніше в мене була чудова звичка посміхатися людям на вулиці, які мені сподобалися. І часто бувало таке, що вони від несподіванки зі мною віталися, це було кумедно. Загалом майже на кожному обличчі розцвітала посмішка. Мені це додавало якихось лоскотних відчуттів. А потім настав період, коли я перестала це робити. Більше того, я взагалі не могла дивитися на перехожих, мене дратували їхні погляди і хотілося навпаки якусь пику їм зкорчити.)) А сьогодні я знову змогла)) І ніде в мене так не виходить, як по дорозі на роботу, по вулиці, якщо не помиляюсь Інститутській біля Національного банку)) Посміхнулась і відчула такий знайомий і такий забутий водночас лоскіт.
Взагалі, посмішка - це шедевр, мене вона дуже сильно вражає. Деякі люди ТАК всміхаються, що аж мурашки по тілу. В університеті є дві людини, чиї посмішки для мене особливо важливі, тому що вони не просто унікальні, від них мені справді стає гарно на душі, щоб не трапилося.
Любі мої, посміхайтеся)))

Просто звіт...

Дивне відчуття, коли все складається не так, як ти хочеш, але потім виявляється, що навпаки все круто. Коли ти прокидаєшся о першій годині по обіді і розумієш, що вже маєш виходити дому, що вже пропустила одну пару і не встигаєш доробити д/з, а потім приходиш в університет і розумієш, що все круто, тебе спитали, і залишилися задоволені твоєю відповіддю (не дарма сиділа до третьої ночі). І все так добре, особливо самопочуття, бо ти ж виспалась))) І розумієш, що це просто про тебе дбають)))

Ми вже розвели один танець, залишається тільки відтанцювати. Я довго чекала цього моменту, оскільки після нього танці так і посиплються)) Ми вирішили, що нас буде четверо. Це краще ніж просто натовп людей, які не розуміють, що робити і не отримують ніякого задоволення))))

20 листопада 2008 р.

Про книги: прочитані)) та непрочитані((

Ніяк не можу дочитати "Диво" Загребельного... Читаю вже 3-ій рік та все марно. Вже 2-ий раз кинула і прочитала інші книжки. Важко! Хоча, з іншого боку, мені не подобаються книги, які не несуть конкретної інформації. Сьогодні дочитала "Одиночество в сети" Я.Л.Вишневського, особливого враження вона на мене не справила. Мама казала, що кожен день плакала, так вона її зачіпала, а я ні разу не просльозилася. Єдине, що мені сподобалося, це розповіді про спілкування в інеті. Так як я багато спілкуюся в мережі і це почитає сильно набридати. Іноді дуже важко втриматися - хочеться все видалити: і асю, і контакт. Зате тепер я можу просто писати листи і ці листи не будуть буденністю)))

Ось! Почала нову книгу "Колекція пристрастей або пригоди молодої українки" Наталки Сняданко. Що з того вийде не знаю, я скептично відношуся до молодих сучасних особливо письменниць, але українська мова і така назва мене приваблює. Крім того, цю книгу мені порадили. І от западло!!!! Замість того, щоб читати щось класне, я маю читати цілу книгу за одну ніч аби здати нікому непотрібний колоквіум по предмету, який висмоктали з пальця. Я в пеклі!!!!

19 листопада 2008 р.

знову хаос в моїй голові...

Так і не можу привести думки в порядок, так що на нормальний допис розраховувати не можна.
День народження пройшов добре. Італійська кухня дуже цікава, але я ще не звикла і не можу об*єктивно судити. Але якась паста на "Кар..." мені сподобалась. Ну і звичайно вечір доповнювався улюбленим "Махіто". З цим коктейлем в мене дивні відчуття, коли пила його вперше, мене ледве не знудило, але при цьому я замовила ще одну порцію. Якось ненормально відчувати незадоволення і, водночас, вдоволення.
За весь вечір я сама не промовила ні слова - спостерігала, і, дякувати, мені ніхто не заважав це робити. Жінка, якою я трохи захоплювалась, неначе постаріла, хоча ще молода. Мене це здивувало! Тепер залишилося єдине, що мене в ній дивує, це погляди на світ та на виховання дітей.
Тост сказати не вдалося, просто нікуди його не вставила, була зайнята різними думками... Люди часто маючи все, хочуть чогось кардинально іншого, навіть, трошечки розуміючи, що наврядчи в майбутньому їм буде добре. Кардинально іншого......

P.S. завтра буде чудовий день....

18 листопада 2008 р.

Потік думок....

Іноді дуже приємно усвідомлювати, що ти не правий, а людина поруч має рацію. Отака дивина!))

Завтра закінчиться наша сварка з мамою і вона нарешті почне зі мною розмовляти (нарешті). Хоча це буде вже сьогодні - в неї день народження!! На фіг пари - гайда в "РІКОЛО" (не дочекаюся...!!)

Розлінувалася,...сумую за Са,...нічого не роблю,....ще ніколи так не сумувала,....хіба що коли ми тільки познайомилися і я його ще не знала так добре...)) Приємно згадувати))

Прочитала "Поступ" І.Франка. Справив гарне враження. Буду перечитувати))

Читаю,...багааато читаю...і це чомусь заважає мені писати,...нормально писати. Можливо на фоні хороших книг найбільш сильно видно, що мені бракує слів та уміння....

Хочу, щоб час зупинився і я дочитала всі книги та сіла нарешті за курсову...в інеті стільки классних статтей...ВАХ!!!

І ще хочу в церкву, чому - не знаю, але хочу. Особливо в Софію. Іти зі мною ніхто не хоче, люди просто так в такі місця не ходять і я їх розумію. Хм...цікаво чи здайсниться моє бажання....??

14 листопада 2008 р.

"хотение мозгами"

Мужчина должен любить женщину мозгами!! Конечно это должны быть чувства, романтика и всё такое, но он должен сходить с ума именно в голове!!! Между прочим "хотеть" он ее должен тоже головой, помимо всего прочего. Она должна быть с ним, но недосягаема,....если она нагая,...то, чтобы он хотел раздеть ее еще больше...Ну вообще, речь не о сексе, просто сравнение такое в голову пришло. "Хотение мозгами" не зависят от размера груди, обьемов талии и бедер, других внешних признаков. И это хотение настоящее!! К этому, уважаемые женщины, нужно стремиться, как по мне. Я в своей жизни видела только двух таких женщин!!!! И я ими восхищаюсь!!!

11 листопада 2008 р.

Трохи про політику...

Мама нещодавно десь прочитала, що перед тим як обирають президента якоїсь країни, його спочатку "затверджують" десь вище. Обирається людина "середня" між найкращою та найгіршою людиною в країні, відповідно вибирають представника середнього класу - виборців. Не знаю, чи це правда, але, дивлячись на нашу владу сьогодні, ви уявляєте як деградував наш народ??

Якби я брала участь в політиці, то гарантійно була революціонером....)) Я б дала жару цій країні)))

9 листопада 2008 р.

Актор "для себе"

Мені подобається як починається спектакль – завіса відкривається зверзу вниз, утворюючи перевернену трапецію. Завіса розлітається без жодного звуку, відкриваючи серце театру – сцену, це той момент, коли глядач затримує дихання і чекає на першого актора. Ця мить – лише мить, потім зал наповнюється гучними оплесками, в повітрі зависає нетерплячість. Якщо спектакль мені не подобається я йду геть, якщо подобається – завжди плачу: чи від трагічного/романтичного кінця, чи просто від аплодисментів, вигляду акторів, кількості квітів на сцені, а особливо в той момент, коли перший глядач встає, щоб аплодувати стоячи.
Я говорю не про театр, а про життя, правила ті ж – гра акторів тобі, або подобається, або – ні.
Я не творча людина – мою творчість ніхто не розуміє, і не філософ – нічого нового у всесвітню теорію філософії привнести не можу, не геній – говорити, читати, писати почала, як і більшість дітей - вчасно, не письменник – 3 криві віршики не рахуємо, підліткові мініатюри про тяжке кохання також, блог унікальністю не виділяється, я не художник – одна більш менш пристойна квітка гелевою ручкою, потворна ворона – фарбами та Саті 4 (єгипетський фараон) перемальовано непогано (олівцями), як для 12 років. Я актор «для себе» та свій власний критик. В мене немає статі, віку, немає обличчя. Сьогодні я студентка престижного ВУЗу.

Дитячі страхи...

Нещодавно згадала про свої дитячі страхи. Тепер це виглядає смішно, але тоді...
Найперше я боялася відкритих або напів прикритих дерей, якщо в кімнаті не горіло світло. Боялася, коли спала висовувати з-під ковдри будь-яку частину тіла, крім голови звичайно, а причина...О, це треба передивитися якихось страшних фільмів, я думала, що прийде якийсь дядько і відрубає все, що на виду. Цікаво, що б про це сказав дідусь Фройд?? Ну і звичайно, актуальна досі - арахнофобія. Пам'ятаю, якось я спала з мамою і, звичайно, прокинулася раніше, а коли хотіла встати, мені здалося, що на лампі сидять 2 павуки, розміром з долоню. І якщо я повурушуся, то вони стрибнуть на мене. Я пролежала абсолютно нерухомо близько 2-х годин, поки не прокинулася мама. От так))
А ще я боялась йти по темному коридору, тому що мені здавалося, що хтось іде позаду. І я починала бігти. Чим більше я бігла - тим більше мене це лякало.
Взагалі, кумедно це згадувати такі речі...останнім часом багато спогадів з дитинства....

1 листопада 2008 р.

"Татко-нетатко"

Думаю над тим, що деякі наші вчинки міняють наше життя, ми знаходимо і втрачаємо в одну мить. Думаю про свого батька та його матір - мою бабусю. Про татка вже нічого говорити, він сам вибрав цей шлях, шлях відчуженності, замкнутості та лукавства....хоча ні, це відкритий "неінтерес". Все наше спілкування обмежується смс-кою: "я поклав гроші на картку" та дзвінками: "я заїду", або з мого боку: "привіт, мені щось потрібно". Його це влаштовує... Я навіть братика побачити не можу, якому вже скоро рік буде. Раніше я так прагнула цього, так хотіла побавитися з ними, взяти його за ручку, уявляла до деталей нашу зустріч. А тепер, нехай це здається жорстоким, але мені байдуже, навіть якщо татко схаменеться та покличе на зустріч - я не піду. Тепер мені це непотрібно! Я не хочу спілкуватися з братом... Можливо колись мій батько, та його мати заодно, таки зрозуміють, де вони зробили помилку, де вкололи, а можливо й не зрозуміють, в будь-якому випадку це їх вибір, мене це не стосується, мені добре і без них. Дякую їм за силу, яку вони мені подарували, ну, хоча б щось корисне я взяла. І дарма, що я періодично буваю у бабусі, з кожним роком кількість візитів зменшується і так буде і надалі. Я їду туди, насправді нічого не відчуваючи і це єдині люди, беручи гроші в яких, мене не гризе совість - дають, то беру, я нічого не прошу, але й відмовлятися не збираюся.
Думаю над тим, що краще, розлучитися і щоб у дитинки не було батька чи щоб був такий..."татко-нетатко"..........??
Я пишу такі холодні фрази, бо я так відчуваю, але є і інша сторона цих відчуттів... Мені іноді так хочеться обійняти татка, будь-якого, навіть чужого просто татка і уявити, що він мій.... В останнє я робила це 5 років назад - я 5 років не обіймала свого батька, тому що в один момент він просто сказав: "Давай не будемо обіматись"....
Кажуть, що ніша батька заповнюється у дитинки до 8-ми років, мої батьки розлучилися, коли мені було 10....чому ж тоді я маю такі відчуття??? Можливо тому що я так і не мала батька...справжнього....

Біль...

Останнім часом біль наповнює моє життя....кожний мій порух - боляче,...боляче рухатися, сидіти, ходити, сміятись і болить абсолютно все....ЦЕ КРІПАТУРА)))))))) Нарешті я діждалася!! Як я скучила за цим болем, коли ти просинаєшся і відчуваєш себе людиною. Коли ви відчуваєш результат своєї роботи - танців))) Щодо самих занят, то це виявилося досить важко і справа не в новому тренері, або навантаженнях, ні, з цим все чудово) Просто змінився сам стиль танцю, я звикла до хіп-хопу, техно, качів, стрибків, різких рухів, а тут так все жіночно, ніжно, повно класичних елементів. Не подумайте, я тільки "за", але для мене це настільки нове, що я навіть не можу швидко запам'ятовувати рухи. Це так дивовижно)))

27 жовтня 2008 р.

Мрії збуваються...Мені нічого не страшно....Одержима....Думаю....))

Завтра збудеться моя давня мрія - я повертаюся на танці)) Завтра будуть куплені ще одні балетки, вдягені гетри, сіра майка і моя улюблена кофтинка. Завтра я буду розігрівати м*язи під знайомі ритми, розтягуватися та качатися, потім буду вчити нові і нові схемки....і однієї чудової миті вони зіллються у єдиний емоційний танець, який я станцюю, виклавши всю душу, а потім піду додому майже вночі, замотана в улюблений шарф, відчуваючи приємну втому у всьому тілі... Як же я цього прагну....!!!

Завтра в мене модуль з англійської мови. Зазвичай я дуже хвилююся, але тепер мене це не лякає, тепер я займаюся англійською серйозно, але не в університеті, і таки вивчу її, і буду розмовляти!!! Тепер мені нічого не страшно!

Одержима їдеєю сім*ї. Мені приємно думати, як все буде і як зватимуть моїх діток. Мені подобаються імена Мілада, Таїса, думаю над ім*ям Софія...

Думаю, де ж мій Са) Мабуть вже спить)) Думаю про нього... Треба таки навідатися в Москву - місто колючку)))))

22 жовтня 2008 р.

О, ця англійська...))

Життя саме розставляє потрібні мені пріоритети))
Приходжу додому, а мама каже, що знайшла мені репетитора з англійської. Звичайно не скажу, що рада безмежно, в мене завжди якісь підозри до викладачів цієї мови, але в цій ситуації я - зацікавлена особа)) Починаємо з наступного тижня, сказали: буде важко.

Нужденні, блазні та трохи церкви....

Людина в коробці...Людина в коробці....завтра дам йому монетку!..
Ніколи не розуміла, що саме є та жалість, яку викликають в моєму серці жебраки?! З одного боку, їм потрібно співчувати і допомагати, а з іншого, мені особисто, огидно, що існує такий бізнес і ми допомагаємо не нужденним, а блязням та брехунам. Та й бажання чимось допомогти виникає не завжди. Одна моя подруга їхала в метро, а там звичайна картина - хлопчик ходить з вагону у вагон, падає на коліна, безперервно хреститься, просить - вона розчулилася, але грошей з собою не мала, тож дала йому що було - печиво. Хлопчик почав кричати на неї з претензіями: "Що ти мені даєш? Я грошей хочу!!" А йому лише 7 рочків. Що тут скажеш??!!
Крім того це безперервне хрещення! Особисто я байдуже відношусь до християнства, до всіх цих ритуалів, трійці, лоб-пуп-право-ліво, але від такого відношення ці, для когось святі, жести взагалі знецінюються.

20 жовтня 2008 р.

* * *

І знову людина в коробці... Ну чому він сидить саме там, сьогодні він навіть руки не простягнув, просто схрестив їх на грудях. На коробці лежали гроші, але на них він також не дивився... Цікаво, це теж такий бізнес чи йому справді потрібна ця допомога??

Сьогодні задумалась, чому діти рідше "йдуть" від мами ніж від коханої людини? Може тому, що ми не сумніваємося у маминій любові. А у відносинах з іншою статтю нас загризають сумніви і підозри. Нам постійно потрібно доводити своє кохання, а з мамою достатньою теплого погляду або слова. Взагалі сімейні відносини це прекрасно)) Я створена саме для ним, для сім'ї))

19 жовтня 2008 р.

Человек в коробке....

Пару дней назад шла в универ и возле забора увидела очередного попрошайку, но в этот раз меня это шокировало... Этот парень сидел в коробке....у него не было ног и он был настолько худеньким, что помещался в обычной коробке....он просто сидел, на коленях лежала рука ладошкой вверх. Он ни на кого не смотрел...просто сидел с опущеным лицом и пустыми глазами....

9 жовтня 2008 р.

Мне нравится...интересно...если бы.....когда ты видишь....

Мне нравится смотреть вслед уезжающему поезду в метро. Начинает сильно бится сердце, кажется, что он затянет меня с собой. А иногда я представляю, смотря на подьезжающий поезд, как я прыгаю в тунель и ложусь, а надо мной проезжает поезд. Это не суицидальные мысли, мне просто, наверное, не хватает адреналина.

Интересно, когда могут массово погибнуть мухи, и возможно ли это вообще?? Только мухи.

Если бы люди жили одинаковое количество лет все. То есть умирали бы, например, в 90, это как-то отразилось бы на их поведении?? Моя гипотеза - они соревновались бы, кто чего достиг и успел сделать. Хотя был бы, наверное, шаблон, и все ленивые (а таких большинство) делали бы всё не напрягаясь.

Когда ты видишь, как раздражается человек (из-за тебя) к которому ты проявляешь интерес, ты понимаешь, что нужно всё делать не для кого-то, а для себя и только для себя.

А может не нужно....?!

По-моему, всё совсем не так как мне кажется. Я чего-то не вижу, меня начинает что-то угнетать. Как будто я в розовых очках. Меня это сбивает, я не могу настроится на нужный лад. Сейчас хочется убежать от всех и подумать в тишине.
А может знать человека вовсе не нужно!? Можно общаться, но не нужно пытаться узнать. Пускай расстояние разделяет нас. Не нужно вглядываться человеку в глаза, Вы можете узнать слишком много!!
Я СХОЖУ С УМА!!!

8 жовтня 2008 р.

Но позволительно ли????

Представим, что есть человек, который Вам очень интересен, даже можно сказать дорог. Вы с ним особо не общаетесь, ну так уж сложилось, но нравится человек. И вот кажется, что с этим самым человечком что-то не то, что, возможно, что-то его мучает. И Вы переживаете - что там произошло?! Вы не то, что хотите знать, что у человека на душе, нет, вовсе нет. Вы просто хотите помочь, или услышать: "всё хорошо" и полостью отдавшись своей интуиции, пытаетесь уловить нотки струн души. Да, дорог человек, хочется, чтобы у него всё складывалось и было хорошо, особенно, когда человек достойный. НО! Позволительно ли лезть в жизнь человека без приглашения, хотя и со стуком в дверцу его серца????

6 жовтня 2008 р.

Это не любовь - это жестокость....

Все мы привыкли, что всякие, даже самые серьёзные, фильмы заканчиваются более менее хорошо. Конечно, без жертв не обойтись, но в целом можно найти свои плюсы. Мы смотрим очередную хорошую (я хочу сделать ударение на этом слове!!!) картину, выносим для себя мораль, около недели (максимум) нас этот шедевр впечатляет, мы стремимся рассказать о нём как можно большему количеству людей, а после, начинаем судорожно расхваливать его, едва услышав название. Диагноз: это Ваш новый любимый фильм!
Я заболела... Картину зовут "Жестокость"... Эта улыбка в конце, глаза, в которых идёт борьба, яблоко и Омон, а ведь выходил прекрасный Happy Еnd. Хочется написать много: и о всех этих богатеньких дяденьках с поросячьими рыльцами, о вечно изменяющих мужьях, о ничего неподозревающих женах, о пока еще беззаботных детях, и о детях других, которые живут в комуналках и хрущёвках, которым не приносят всё на тарелочке, которые вынуждены работать вместо учёбы, курить на крышах домов и рушить чужое, в поисках своего... Что сказать? Мои слова скудны, хочется молчать, и вслушиваться в нотки музыки за кадром, смотреть в эти сумасшедшие глаза, пытаясь уловить каждый их блик. Зачем? Чтобы не ломать чужое в поисках своего......

5 жовтня 2008 р.

Мой Киев....

Старинные дома, тонущие в осеннем тумане, засыпанные желтыми листьями, серое небо, влажный воздух, люди, вяло шагающих по улицам в воскресное утро - всё это мой Киев!! Шла сегодня по улицам и представляла себя княжной в Киевской Руси, восточной принцессой, мексиканской художницой, английской леди, греческой девушкой с острова Любви, французской певицей и просто девушкой)))

Женщины наше семьи...

Я горжусь всеми женщинами нашей семьи!!! Сегодня мы - три поколения женщин провели вместе тот прекрасный день, которого я так ждала))) Пошли в кино, а насладившись прекрасным фильмом, позволили побаловаться сладеньким из "Репризы". Дело чаем не ограничилось, мы еще "бахнули")))) нстойки из алычи (замечательная вещь, скажу я вам, замечательный человек - мой дедушка)))). Потом, конечно, к нам присоединились другие члены нашей семьи - подростающее поколение и противоложный пол, но мы успели обсудить все секреты. Мы много говорили, была такая непринуждённая обстановка))) Мои дорогие женщины, я Вами горжусь)))

4 жовтня 2008 р.

Незапланированный разговор

Ну что ж, состоялся незапланированный разговор. Легче не стало, только испортила отношение с человеком. Зато вот она - желаемая прямота. Наверное, всё таки легче стало, т к теперь я могу делать рожу кирпичём и не думать, что меня не так поймут. В любом случае это лучше, чем молчать. В любых отношениях бывают неполадки, это должно было случится. Извините и не поминайте лихо.....

Прощайте...)))

Мне хочется прямоты!!! Многие принимают ее за грубость, хотя я понимаю почему. Мне надоел этот примитивизм!!! Мне надоело это окружение, я хочу чего-то нового...и, в принципи, знаю, где это "новое" найти. Я хочу быть уверенной в себе, смело всё принимать!! Не то чтобы я была какой-то нюней, но я хочу еще больше. Мне надоели эти "блондинистые" приколы. Мне хочется, чтобы меня окружали люди, которые знают, что говорят. И я знаю, где их найти!!! Осталось позволить себе изменится))) Я позволяю)))))))))))) Прощайте...!!

3 жовтня 2008 р.

Прогуляла пару - плохо!
Купила сапоги - хорошоооооо!))
Пообщалась с Мариной - хорошо!
Подумала про одного человечка, трудная ситуация: и помочь хочется и не обидеть!... - пока плохо...
А вообще хороший день получился, сейчас в теле приятная усталость. Возвращалась домой- вырубили свет, сделала пробежку на 10й этаж)) Сапогами страшно довольна! Правда беспокоит меня один человечек, который очень мне дорог, но этот человечек на время забыл, какой он дорогой. Но я ему напомню...))
Завтра день учителя - нужно поздравить маму))
Очень хочу с ней в кино)) Завтра поеду на него зарабатывать - журнал "Shape"устраивает акцию против рака груди)) Вознаграждение - 2 билета в кино))) Маман будет довольна)))
Хочется стать кем-то!! Думаю о вчерашнем тесте!! Протупила сильно,...исправлюсь!!! Пишу механически, как робот...странно...эмоции положительные, а не пишется...наверное, что-то не так...

Стыдно...

Стыдно....стыдно, что я лузер....

2 жовтня 2008 р.

Улыбка...

Можно долго общаться с человеком (например, около года) и не знать его. А потом он вдруг улыбнется и перед тобой открывается новенький мирок.....и вдруг оп - снова улыбка. Это такой завораживающий процесс. Вот мне попался такой человек.)) И главное раньше, я как-то не замечала, а стоило улыбнутся и вдруг человечек для меня появился во всей красе))) Теперь я понимаю всех тех, кто знал и видел ео улыбку)))

"Не сотвори себе кумира..." А я сотворила...и он прекрасен, мой Кумир!!!! И, кстати, не одна я так думаю)))

29 вересня 2008 р.

Хомячит и плющит....)))))))))))))))))))))))))))))))))))))

28 вересня 2008 р.

Немного грусти и работа....

Са уехал. Мне так его не хватает, но воспоминание о проведённых вместе выходных согревает сердце. Он еще в Украине, но через несколько часов нас разлучит придуманные людьми границы, таможние, языковой барьер и прочее.

Завтра предстоит тяжёлый день: еще ничего не сделано, а столько всего надо. И пора наконец заняться курсовой. Столько дел, а я только радуюсь!!! Нас ждут великие свершенья))))))))))))))))))))))))

27 вересня 2008 р.

Смертельный крик...

Что происходит рядом, когда умирает живое существо? У меня почему-то ассоциация, что раздается очень громкий крик во Вселенную и что-то там свыше меняется. И этот крик исполняет важную миссию для умирающего и для всех живих организмов.
Недавно я видела, как умирал голубь. Не знаю, что с ним произошло, но его позвоночник был изогнут дугой, клюв торчал кверху, он стоял на лапках и крутился вокруг своей оси. Это было страшное зрелище, особенно после моих щенков. Я нормально реагирую на такие вещи как смерть или препарации, но это очень страшно, когда умирает щеночек, которого ты кормил с пипеточки, когды ты созерцал, как исчезает посдеднее, связывающее его с матерью – пуповина. Когда эта крошечка открывает глазки, когда делает первые шаги, когда внезавпо гавкнет во сне, хотя еще умеет только пищать. Когда ты слышишь, что кто-то там в коробочке шевелиться и бежишь сразу же в комнату на помощь, тихонечко открываешь дверь, а там просто эти бусинки решили поменять позу. Ты знаешь, кто как ползает, гавкает, спит, чихает, кто что любит….и внезапно ты понимаешь, что что-то происходит – один их твоих любимцев, стал больше спать. Он не просыпается со всеми кушать, ест хуже, меньше ползает, его шерсть становится всё грязнее…и ты уже понимаешь, что ситуация безвыходная, ты ничего не можешь сделать – ему просто не хватает материнского молока, которого его лишили люди, возомнившие себя богами. Ты стараешься думать, что всё пройдёт, но надежда покидает тебя, когда у него носом и ртом идёт кровь…. Естественно, ты начинаешь еще внимательней относиться к братикам и сестричкам погибшего любимца, чтобы теперь не уловить момент, когда это случится. На следующий день начинает погибать другой, с виду очень даже крепенький щеночек. В отличии от предидущего у него начинаются предсмертные судороги, которые сопровождаются его криками. И тебе так хочется сбежать от этого крика…разорвать мир на кусочки, только бы он выжил, только бы не умирал, не умирал. Ты даешь ему дополнительную дозу лекарства…он спокойно заглатывает ее, ему уже всё равно, что глотать. Он кричит и замолкает, потом снова кричит и снова замолкает… И наступает такой момент, когда крик больше не раздается…..
Это страшно…это очень страшно…
Выжило четверо из восьми, порода – спаниель.
С одной стороны хочется ненавидеть этот мир за такие поступки и одновременно благодарить жизнь за шанс для тех четверых. Щенки, которые пережили такое, выдержат многое…и они будут преданные.
Не допускайте смертельные крики…не допускайте…

23 вересня 2008 р.

Держись, Волшебница!!!!

Сегодняшний кипишь на голове явно повлиял на моё самочувствие. Хотя люди на улице и в метро пялилися на меня, но это вызывало приятное ощущение внутри и хотелось этим, да и всем людям улыбаться. На паре хотелось с криком выбежать из аудитории. В общем энергии хоть отбавляй)) Снова выступила на первом семинаре по педагогике. Хочу учиться, всё замечательно))) Я люблю и меня любят))) Если бы еще у всех близких людей всё было также хорошо. Держись, Волшебница...... Я с тобой...

Смеяться и помочь...помочь и смеяться...

Как всегда не сплю. Бессонница истязает меня снова и снова, пока счёт равный, но у меня небольшое преимущество.
Хочу сладкого, особенно белого шоколада, хотя не люблю такие приторные сладости, но всё равно хочу. А ведь сладким «болеет» много людей, почему тогда это не самый популярный товар? Почему сигареты и алкоголь всё равно круче?? Сколько придумали сладостей: чёрный горький шоколад, просто чёрный, молочный, белый, с карамелью, с печеньем, белый с молочным, с орехами, с изюмом, с грильяжем, с цукатами, горячий...А сколько всего я еще не пробовала – не знаю. А ведь сладкое улучшает настроение, мне от шоколада голова перестает болеть. А как приятно дарить кому-то хотя бы просто карамельку)). Если говорить о диетах, которые сплошь и рядом…не думаю, от алкоголя также полнеют. Чего не хватает людям, почему нужно глотать в себя огненные смеси обжигающие всё внутри. Я понимаю еще, если это снежной зимой в Буковели, после двух часов на морозе, можно позволить себе глоток Бехеровки, ну еще допускаю хорошее вино, какой-то интересный коктейль, ну пива с таранью, но не слабоалкоголки и не каждый день, а когда есть повод. Про табачные изделия я вообще молчу. Это настолько глупо, что я не знаю, как бы так возмутиться. Допустим люди не едят шоколад, боясь поправиться, но они курят, потому что пока их кожа и зубы пожелтеют, пройдёт много времени и когда это случится – будет поздно. Почему человека нельзя вывернуть наизнанку?? Чтобы они видели, как засоряется их организм, какие у них лёгкие, и как меняется в цвете их органы. Говорят, когда куришь – худеешь. Друзья, вы просто усыхаете. Это на самом деле ужасно, но мне хочется истерически смеяться, смеяться и помочь,…помочь и смеяться…

22 вересня 2008 р.

Мандруюча книга....або буккроссинг!!)

Знайшла сьогодні в інтернеті інфу про буккроссерів, прочитала - і замріялась.))

Буккроссинг (англ. bookcrossing, інколи «книговорот») — хоббі і суспільний рух, що діє за принципом соціальних мереж і близьке до флешмобу. Буккроссинг — це процес звільнення книг. Людина, прочитавши книгу, залишає («звільняє») її в суспільному місці (парк, кафе, поїзд, станція метро), для того, щоб інша, випадкова людина могла цю книгу знайти і прочитати; та у свою чергу повинна повторити процес. Стеження за «подорожжю» книги здійснюється через спеціальні сайти в інтернеті. Аналогія — орнітологічна практика окільцьовування птахів, аби відстежити їх переміщення.

Хіба це не чудово!! Я б з задоволенням почитала такі книги, хочу стати членом цього товариства, вже знайшла адрессу редакції, яка почала займатися цим в Україні, адже в нас це тільки починається. Ось це я розумію, розвага: цікава і корисна)))

Первое сумасшествие...или фейерверк прошлого....

Вспоминается почему-то первая любовь, хотя эту драму скорей нужно назвать схождение с ума. Казалось, что это не просто очередное сумасшествие, нет, это именно она и именно он. Да-да, я тоже писала о зеленом чае без конца, о дожде, о боли, о вечной любви, о том, что я буду ждать его, сколько бы не пришлось. Я тоже писала анонимные смс. Звонила и молчала в трубку.…Всё это казалось таким особенным, и было так прекрасно. Это окрашивало мою жизнь, да и многих других, я думаю. Всё равно, кто это был: молодой парень с длинными волосами и чарующими глазами, крутой ди-джей из лагеря или парень из 10-В, которого ты внезапно заметила – все равно это чувство ни на что не променяешь. Я помню тетрадки, на последних страницах которых были столбики из цифр – гадания. Этим «болели» все девочки, а потом и не только девочки. Но если первая любовь такое яркое воспоминание, почему нам не украсить ею свою взрослую или почти взрослую жизнь. Почему бы не слать анонимные смс о любви, не молчать в трубку, вслушиваясь в нотки любимого голоса, почему не написать письмо, в конце концов. Многие жалуются на «не цветную» жизнь, недавно одна моя подруга заявила, что чувствует по отношению к своему парню скуку, как будто выполняет супружеский долг и это в 18 лет. Может скоро мы услышим фразу: «Мне голова болит…» или «Я на работе устала…»?? Вы что?? Оглянитесь!! Да, на улице сейчас дождь, но ведь в этом и романтика, пишите письма, пишите, не зависимо от того, где Ваш возлюбленный: в другой стране или живёт через дорогу. Делайте друг другу сюрпризы, ведь это так приятно и легко. Почему мы так часто вздыхаем «ах, какая любовь!» или «как романтично»?!! Вы не поверите, у Вас тоже самое, даже лучше! Живите и любите!!

21 вересня 2008 р.

Это было всего лишь начало сентября, но почему-то быстро похолодало и беспрерывно шел дождь. Уже неделю люди не видели солнца. У всех моих знакомых была осенняя депрессия, вызвана нехваткой света. Это была та погода, когда хочется сесть на любимый стул с книгой в руках так, чтобы видно было окно и капли, стекающие по стеклу, или для более продвинутых – с ноутбуком. В этой нехватке тепла и света проявляются частички человеческой души – таланты, которые являются светом души, так люди способны поддерживать друг друга, хотя в первую очередь себя. Я впервые вижу такой дождь, вспоминается фраза, выписанная в лет 15 из какого-то сайта афоризмов: «Дождь не может быть вечным…», какое отношение она имеет к этому дождю?? Кто ее сказал??? Но на романтику пробивает сильно. Мне нравится наблюдать за зонтиками, в толпе видно, что скрывает человек за кожурой, именуемой верхней одеждой. Вы замечали, что в дождь все одинаковы. Люди подобны дождю – все капли одинаковы, но каждая иная. Я люблю слышать капли, звук которых лишь чуток пробивается через музыку в плеере.
Не думайте, что это стандартная запись, возможно просто дневник подростка, а возможно попытка объяснить какие-то свои чувства – облегчить душу так сказать, а может это мемуары созревающей личности, а возможно есть такие же как я – хочется назвать себя как Огюста Конта – «человеком на грани». На грани учёбы и прогулов, света знаний и тьмы деградации, активности и пассивности, интереса и пофигизма, ботанства и лени, но это однозначно не просто так, потому что это моя жизнь – а я человек, девушка, дочь, внучка, племянница, сестра, студентка и просто душа, желающая счастья. Теперь Вы убедились, что у меня много ролей (так и хочется сказать социальных), но у нас ведь есть что-то общее.

16 вересня 2008 р.

Маленька перемога....і всеодно все осінь....

Тільки-но посмійте сказати, що в мене не гнучкі образи. Тепер він буде мене поважати!! Я себе пересилила)) Я змінила своє ставлення до людини, яка була мені неприємною)) І тепер він змінив своє ставлення до мене. Як же це легко))))

Не втратила, але легше не стало. Очі болять постійно від сліз. Ненавиджу психологію. Хай ставлять хоча б -40. Такі вимоги, а це навіть не профільний предмет!!! Написання курсової відкладається! Може це в мене проблеми?? А чому тоді ніхто не кидається на поміч?? Зазвичай люди дуже лізуть з порадами, якщо в когось дипрессія... Де ви всі??? А, у вас своє життя??! Мило! Ну що ж... Де моя Becherovka????

Напишіть хоча б хось...здивуйте мене...ДОПОМОЖІТЬ!!!!!!!!!!!!!!!!! Ну будь-ласка.....

Сльозка...

Кап-кап...
- Що це? Осіння дипресія??
- Ти просто втрачаєш дорогу тобі людину...
- Боляче.
- ...

Дощ...в моєму серці....

Втрачаю....дуже важливе втрачаю....

15 вересня 2008 р.

Осінь з усіма симптомами...

Як приємно бути вдома)) Тепла кофта та улюблені капці...ммм.... В 7-ий раз буду пити чай з лимоном - застуда. Ранок був не найкращий... Не можу зібрати думки до купи, цілий день слухаю музику, сьогодні ледь не кинулась на дядька в метро. Завтра політологія - треба тримати себе в руках, я рано роблю висновки щодо людей....сподіваюсь. Вночі вийду на зв'язок))...
Як там у Роксі Харт з мюзиклу "Чікаго": "Сценою може бути весь світ, а глядачами - люди навколо." Можна сказати, що моє сценічне життя розпочалося. Прем'єра!

Здається, я не можу настроїти нормально годинник - пише, що публікація була о пів на четверту....тобто в польоті так трактується пів на другу ночі)) Що ж цікаво)) До біса годинник! В польоті немає часу, поспіхів та рамок.

Не можу заснути... Не хочу писати конспект... Не хочу дивитися фільм... Хочу солодкого...на кухні є цукерки, але треба бути героєм, щоб добровільно вилізти на цей холод з-під ковдри. Лежатиму...
Вітаю себе!
Нарешті у польоті думок, емоцій, кохання...