Мої бажання...

Шкода! Шкода! Шкода!!
Сьогодні мала їхати запускати небесні ліхтарики і загадувати бажання, але не склалося. На вулиці так прохолодно і така дивна погода, що комент вконтакті про те, що ми ті ліхтарики не в небо запускати будемо, а з мосту кидати, здався мені цілком логічним. А, якщо врахувати мій чудовий і вже такий рідний нежить, то перспектива залишитися вдома з книгою мене радувала набагато більше)) Життям моїм (ще не дуже довгим) перевірено, що загадувати бажання - це не моє, я завжди чи просплю чи ще щось.
Ось, наприклад, кумедний випадок, який стався зі мною у Москві. Там на Червоній площі є мередіан, де всі загадують бажання. Для цього потрібно стати у центр і правою рукою кинути через ліве плече монетки, при цьому загадуючи найзаповітніше. Що зробила я - кинула правою рукою (слава Богу, хоча б щось співпало) монетки, ви думаєте через ліве плече?? Аякже, не з моєю вдачею - вони впали прямо до моїх ніг))
Ще й російському бомжу не догодила, монети-то українські були, він їх навіть підймати не став)) Отак))
Мої бажання збуваються тоді, коли я просто цього хочу))